Регулювання фінансової звітності часто сприймається як щось надто заплутане, хоча насправді законодавство встановлює доволі чітку межу між тими, хто звітує щокварталу, і тими, кому достатньо одного річного пакету документів. Для більшості мікро- та малих підприємств подання фінансової звітності раз на рік є цілком достатнім форматом взаємодії з державними органами. Вся ця система побудована навколо двох основних факторів: категорії суб’єкта господарювання та обраної системи оподаткування. Плутанина виникає тоді, коли бухгалтер або керівник намагається поєднати докупи правила, які стосуються податкової звітності, з вимогами до звітності фінансової. А це речі хоч і суміжні, та все ж різні за своєю природою. Нижче подано повний розбір того, як визначити, чи має ваш бізнес право обмежитися річним фінансовим звітом, які форми обирати та які винятки з цього правила слід враховувати.

Критерії визначення підприємств, які подають лише річну звітність

Відправною точкою для визначення періодичності подання фінансової звітності слугує Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Цей документ розподіляє всі підприємства на мікро-, малі, середні та великі на основі балансової вартості активів, чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та кількості працівників. Проміжну звітність (квартальну) зобов’язані складати середні та великі підприємства, а також ті, що становлять суспільний інтерес. Відповідно, якщо ваше підприємство не дотягує до меж, встановлених для середніх за класифікацією, то проміжна звітність не є для вас обов’язковою. Такий підхід був запроваджений для зниження адміністративного навантаження на невеликі бізнеси, які не мають значних оборотів і не залучають великих обсягів зовнішнього фінансування. Тому перше, на що варто подивитися, це ваші показники за два попередні роки. Якщо хоча б за одним із критеріїв ви не вписуєтесь у категорію середніх чи великих, тоді річний період звітування стає вашою базовою моделлю взаємодії з органами статистики та податковою. Варто зауважити, що існує пряма кореляція між обсягом даних, які бізнес мусить публічно розкривати, та його економічною вагою: невеликі компанії об’єктивно не генерують того рівня ризику для ринку, який притаманний великим платникам податків чи емітентам цінних паперів. Саме тому їм дозволено подавати спрощений комплект форм лише раз на рік.

Варто також відзначити різницю між квартальною податковою звітністю та квартальною фінансовою звітністю. Наприклад, платник податку на прибуток може подавати квартальну декларацію з податку на прибуток, але при цьому не зобов’язаний складати проміжний баланс і звіт про фінансові результати для статистичних органів, якщо він є малим підприємством. Тут криється одне з найпоширеніших хибних уявлень. Податкова декларація базується на даних бухгалтерського обліку, проте обов’язок її подання окремо регулюється Податковим кодексом України. Фінансова звітність регулюється згаданим профільним законом і подається до органів статистики та податкової служби в обсягах, визначених саме для вашої категорії. Таким чином, для малого підприємства на загальній системі оподаткування річна фінансова звітність є достатньою, хоча податкові декларації з податку на прибуток воно може подавати і щокварталу. Таке розмежування полегшує ведення оперативного обліку невеликим суб’єктам господарювання, дозволяючи їм зосередитися на управлінських потребах, а не на бюрократичних процедурах кожні три місяці.

Мікропідприємства та малий бізнес у цьому контексті

Мікропідприємства та малі підприємства формують основну масу тих, хто подає фінансову звітність виключно раз на рік. Згідно з чинними нормами, мікропідприємство визнається таким, якщо його річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 700 тисяч євро, балансова вартість активів також лімітована порогом у 350 тисяч євро, а середня кількість працівників упродовж року не перевищує 10 осіб. Для малих підприємств, які не є мікро-, ці пороги ширші: дохід до 8 мільйонів євро, баланс до 4 мільйонів євро і до 50 працівників. Саме ця градація відкриває дорогу до застосування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 25 “Спрощена фінансова звітність”. Подаючи лише річний комплект за формами № 1-мс (баланс) і № 2-мс (звіт про фінансові результати), такі підприємства вивільняють значний ресурс часу. Інколи бухгалтери свідомо обирають не переходити на спрощену систему, оскільки повний формат звітності дає більше аналітичних даних для стратегічного планування. Проте з погляду зовнішньої звітності навантаження мінімальне.

На практиці цей річний цикл означає, що до кінця лютого року, наступного за звітним, підприємство готує та подає пакет фінансової звітності. Для багатьох власників мікробізнесу ключовим є момент відмежування від щомісячної чи квартальної рутини, пов’язаної зі складанням балансу. Вони можуть зосередитись на управлінському обліку та контролі грошових потоків, не витрачаючи час на деталізацію статей активів та зобов’язань щоквартально. Однак існують ситуації, коли навіть невелика компанія має подавати проміжну звітність. Наприклад, це стосується випадків, передбачених установчими документами, коли саме товариство з обмеженою відповідальністю добровільно бере на себе зобов’язання звітувати частіше перед засновниками, або коли такі вимоги виставляє банк-кредитор у кредитному договорі. У таких випадках йдеться не про державне регулювання, а про договірні відносини. Поза цими винятками малі підприємства залишаються в комфортному річному циклі.

Специфіка для платників єдиного податку

Найбільша частина підприємців, яких безпосередньо стосується річне фінансове звітування, це платники єдиного податку третьої групи, котрі зареєстровані як юридичні особи. Фізичні особи-підприємці взагалі не зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність у класичному її розумінні. Їхня звітність обмежується податковими деклараціями. Юридичні особи на спрощеній системі оподаткування, своєю чергою, підпадають під дію Закону про бухгалтерський облік. Для них обов’язковою є подача фінансової звітності раз на рік. Важливо, що для платників єдиного податку, які відповідають критеріям мікропідприємства, передбачено використання скорочених форм звітів. Цей синтез податкового спрощення і бухгалтерського мінімалізму робить їх чи не найменш завантаженими звітністю суб’єктами в українському правовому полі.

Доходить до курйозних ситуацій, коли бухгалтер-аутсорсер переконує клієнта подавати квартальні фінансові звіти, хоча закон цього не вимагає, просто через силу звички або для “підстраховки”. Насправді ж для таких підприємств квартальна звітність є виключно добровільною справою. Річний звітний період синхронізується з календарним роком. Це означає, що звітність за 2023 рік потрібно подати до 28 лютого 2024 року (для підприємств, які не оприлюднюють звітність). Деякі групи мають дещо довший термін, але це скоріше виняток. Коли йдеться про об’єднання спрощеної системи оподаткування та спрощених фінансових звітів, ми фактично маємо справу з державним механізмом, який мінімізує контакти малого підприємця з контролюючими органами. Проте інколи це призводить до недооцінки важливості якісного бухобліку, адже власник бачить лише податкову декларацію і не заглиблюється в реальний стан активів, що згодом боляче б’є по бізнесу під час спроби залучення кредитування.

Які форми звітності використовують різні групи підприємств

Нижче наведено узагальнену інформацію про розподіл форм фінансової звітності між різними категоріями підприємств, що звітують один раз на рік. Розуміння цієї таблиці дозволяє швидко ідентифікувати потрібний пакет документів.

Розподіл форм річної фінансової звітності за категоріями підприємств

Категорія підприємства	Форми річної звітності	Особливості подання
Мікропідприємства	Форми № 1-мс, № 2-мс (спрощений баланс та звіт про фінансові результати)	Подають лише річну звітність; проміжна звітність не обов’язкова навіть для статистики
Малі підприємства	Форми № 1-м, № 2-м (скорочений комплект за П(С)БО 25)	Проміжна звітність може вимагатися лише за власною ініціативою або для банку
Юрособи – платники єдиного податку (3 група)	Форми № 1-мс, № 2-мс або № 1-м, № 2-м залежно від розміру	Звітний період – календарний рік; подають до податкової разом із річною декларацією платника єдиного податку
Представництва іноземних компаній в Україні	Загальні форми № 1, № 2 (повний фінансовий звіт)	Подають річну звітність незалежно від оборотів, якщо не підпадають під критерії малого підприємства

Ця таблиця наочно демонструє, що річний формат подання є базовим для переважної більшості невеликих гравців ринку. Важливо звернути увагу на те, що навіть у межах одного підприємства може виникнути потреба подачі додаткових форм, якщо воно займається специфічними видами діяльності. Наприклад, сільськогосподарські товаровиробники додають до річного пакету спеціалізовані форми, але це ніяк не змінює періодичність – звітність все одно подається один раз на рік.

Коли річна звітність не є достатньою

Попри всю привабливість річного звітного циклу, існує кілька обставин, які змушують навіть невелику компанію готувати проміжні фінансові звіти. Перша й найочевидніша – це добровільне рішення власників, закріплене у внутрішніх документах. Якщо статут товариства передбачає складання квартального балансу для виплати дивідендів або контролю за діяльністю виконавчого органу, відмовитися від цього без зміни статуту неможливо. Друга обставина пов’язана з кредитними відносинами. Банки часто включають у кредитні договори вимогу надавати квартальну звітність, і тут вже не йдеться про норми закону, а про контрактні зобов’язання. Це класичний випадок, коли бізнес добровільно погоджується на додаткове навантаження заради отримання позикових коштів.

Третя причина – операції злиття, приєднання або виділу протягом року. У такому разі підприємство зобов’язане скласти ліквідаційний або передавальний баланс на дату реорганізації. Так само, у випадку самоліквідації компанія подає останню фінансову звітність на дату припинення. Ще один момент, про який часто забувають: якщо ваше мале підприємство раптом перевищило граничні показники для малих або мікропідприємств за підсумками року, автоматично воно не переходить до обов’язку подавати квартальну звітність протягом цього самого року. Перехід відбувається лише з наступного звітного періоду. Тобто у вас є час підготувати облікову систему до нових вимог. Відповідно, ключовим стає постійний моніторинг економічних показників підприємства, особливо в періоди стрімкого зростання. Як тільки ви перетнете межу середнього бізнесу, вас чекатиме вже зовсім інший режим звітності.

Строки подання та органи, куди подається річна звітність

Усі підприємства, які звітують раз на рік, мають подати фінансову звітність не пізніше 28 лютого наступного за звітним року. Виняток становлять підприємства, що підлягають обов’язковому аудиту та оприлюднюють звітність – для них дедлайн зсувається до 30 квітня. Органами призначення є Державна служба статистики та Державна податкова служба. Для більшості малих підприємств звітність подається в електронному вигляді через систему електронного документообігу. Паперовий варіант також не заборонений, але на практиці майже не використовується через очевидну незручність. Зверніть увагу, що навіть якщо підприємство не вело діяльності протягом року, показники форми № 1-мс не можуть бути абсолютно нульовими. Там завжди буде відображений статутний капітал, а часто й непокриті збитки минулих періодів. Подання “нульового” балансу без цих даних вважається помилковим, хоча на практиці статистика приймає такі звіти з певними застереженнями.

Для платників єдиного податку третьої групи фінансова звітність подається як додаток до річної податкової декларації платника єдиного податку. Це означає, що строк подання прив’язаний до 40 календарних днів після завершення звітного року. У переважній більшості випадків це ті самі останні дні лютого або перші дні березня, залежно від того, як лягають вихідні. Окремо слід зазначити адміністративну відповідальність: якщо фінансову звітність не подано вчасно, наступає відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. Штрафи невеликі для посадових осіб, але сам факт наявності порушення може зіпсувати історію благонадійності підприємства. До того ж відсутність звітності в статистичних органах унеможливлює отримання деяких довідок та витягів з реєстрів, без яких важко уявити повноцінну господарську діяльність.

Аудит та публікація звітності для підприємств, що звітують раз на рік

Обов’язковий аудит фінансової звітності стосується далеко не всіх, хто звітує раз на рік. Порогові критерії для обов’язкового аудиту визначені окремо. Якщо ваше підприємство класифікується як мале або мікропідприємство, аудит для вас залишається виключно добровільною справою. Залучення аудитора може бути продиктоване вимогами засновників або стратегічними планами щодо продажу бізнесу. Опублікування звітності теж не є обов’язком для невеликих компаній. Тоді як великі та середні підприємства, а також ті, що становлять суспільний інтерес, зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність разом із аудиторським висновком на своєму вебсайті, мікро- та малі підприємства звільнені від цього. Отже, річний звіт залишається внутрішнім документом, доступним обмеженому колу осіб.

Цікавий факт: навіть якщо підприємство не мало доходу від реалізації, але його балансова вартість активів перевищує встановлені межі для малих підприємств, воно все одно вважається середнім і мусить подавати проміжну звітність. Вимірюється не активність операцій, а саме облікові показники на папері.

Законодавець свідомо розмежував підходи до великого та малого бізнесу, намагаючись знизити вартість дотримання регуляторних вимог для невеликих компаній. Аудиторські послуги коштують значних грошей, і нав’язувати їх тим, хто не має значного впливу на ринок капіталу, було б економічно необґрунтовано. Якщо ж ви плануєте виходити на зовнішні ринки або залучати іноземного партнера, то проведення добровільного аудиту навіть за відсутності законодавчого обов’язку стає необхідним кроком для підтвердження достовірності даних. Але це вже рішення суто управлінське, а не вимога закону.

Підсумовуючи викладене, річний цикл фінансового звітування охоплює величезний пласт українського бізнесу – від невеликих торгових точок до виробничих компаній з оборотами в десятки мільйонів гривень, якщо вони вкладаються в критерії малого підприємства. Головне, що визначає таку періодичність, це балансова вартість активів, чистий дохід та кількість працівників. Саме ці три показники, а не бажання бухгалтера чи вказівка податкового інспектора, формують обов’язок подавати звіти раз на рік. Відштовхуючись від розуміння власного масштабу, можна безпомилково обрати правильний пакет форм та уникнути зайвої бюрократії, зосередившись на реальному розвитку справи.