Обережно розписана дорожня карта, яку кілька місяців тому журналісти знайшли у внутрішньому листуванні республіканських штабів, досі викликає більше питань, ніж готових рішень. За лаштунками обіцянок “закінчити війну за 24 години” висить громіздка конструкція з 28 тез, що нібито має змусити Київ і Москву сісти за стіл. Фокус у тому, що кожен пункт балансує між дипломатичним примусом і відвертим торгом. Тож настав час розібрати цей набір пропозицій без ілюзій та зайвого галасу.

Передвиборчий шум чи реальна схема

Документ уперше сплив у медіа тоді, коли передвиборча кампанія в США наближалася до свого піку. Джерела, близькі до команди Трампа, злили неофіційний драфт, у якому війна в Україні подавалася як актив, здатний принести швидку зовнішньополітичну перемогу. Офіційного підтвердження від самого Трампа не надходило, але кілька колишніх радників у приватних розмовах підтвердили, що більшість тез справді обговорювалися на закритих зустрічах. Така подвійна гра – публічне мовчання і фонове поширення деталей – має на меті промацати ґрунт і в Києві, і в європейських столицях.

Фундамент схеми лежить на припущенні, що тривалі бойові дії виснажують обидві сторони рівно настільки, щоб поміняти шматок території на припинення вогню. На папері все виглядає прагматично, проте життя вносить корективи у вигляді зруйнованих міст і глибокої недовіри. Особливу роль тут грає особистий стиль Трампа: ставка на жорсткий торг, відмову від “вічних воєн” і готовність телефонувати лідерам без зайвої бюрократії. Саме ця манера породжує і надії, і побоювання, що план перетвориться на імпровізацію, а не на системну стратегію.

Показово, що в тексті немає жодної згадки про міжнародний трибунал чи відповідальність за воєнні злочини. Це одразу насторожує правозахисників і тих, хто вимагає повного відновлення територіальної цілісності. Але з погляду realpolitik така тиша виправдана: будь-яка згадка про переслідування російського керівництва миттєво перекриє канал для перемовин. Натомість автори розраховують на прагматичний обмін поступками, де емоції залишаються за дужками.

Що саме прописано в 28 тезах

Увесь масив пунктів умовно ділиться на три великі кошики: військово-політичний, фінансово-економічний та гарантійний. Перша група фіксує лінію зіткнення станом на день початку перемовин і пропонує створити демілітаризовану зону завширшки до 15 кілометрів. Друга обіцяє масштабне пом’якшення санкцій проти окремих російських секторів, але прив’язує його до графіка виведення військ. Третя обіцяє Києву пакет збройової допомоги, співмірний із обсягами ленд-лізу, та 20-річний мораторій на вступ до НАТО. Подальші тези розписують механізм спільного контролю за виконанням домовленостей, де посередником могла б виступити не лише Швейцарія чи Туреччина, а й Саудівська Аравія, яка останнім часом активно грає роль майданчика для складних міжнародних угод.

Найбільш суперечливий блок стосується Криму та статусу тимчасово окупованих територій. За інформацією з робочих нотаток, півострів пропонується визнати “зоною особливого міжнародного адміністрування” з відкладеним на десять років референдумом. Інші території – частини Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини – залишаються під умовним контролем Росії до проведення повторних виборів під наглядом ОБСЄ. Така конструкція нагадує колишні миротворчі мандати на Балканах, однак масштаб конфлікту робить порівняння дуже хистким.

Щоб краще зрозуміти логіку, корисно звести основні блоки в таблицю.

Основні блоки 28-пунктового плану: стислий огляд

Блок	Ключові положення	Очікуваний вплив
1. Припинення вогню	Негайна фіксація лінії фронту, демілітаризована смуга 15 км, спільні патрулі	Зниження інтенсивності боїв, ризик заморожування конфлікту
2. Санкційний тиск	Поетапне зняття обмежень з енергетики та банків РФ у відповідь на відведення військ	Повернення частки російських доходів, але залежність від виконання графіка
3. Безпекові гарантії	Озброєння України за моделлю ленд-лізу, 20-річний мораторій на членство в НАТО	Київ отримує зброю, але втрачає найближчу перспективу Альянсу
4. Території	Особливий статус Криму, вибори на окупованих землях під наглядом ОБСЄ	Фактичне визнання статус-кво, відкладене врегулювання
5. Контроль	Моніторингова місія за участі нейтральних держав, механізм санкцій за зрив	Слабка виконавча сила, загроза імітації процесу

У перших версіях документа, які потрапили до ЗМІ, фігурувала пропозиція провести новий референдум у Криму під міжнародним наглядом – але лише через 10 років після завершення конфлікту.

Як планують зупинити гарячу фазу

Механіка припинення бойових дій спирається на принцип, що нагадує заморожені конфлікти на пострадянському просторі, щоправда з амбіцією уникнути повзучої анексії. Спершу пропонується синхронне відведення важкого озброєння від лінії зіткнення під наглядом безпілотників нейтральних країн. Далі – розведення сил до рівня ротних опорних пунктів, а згодом запуск роботи цивільної адміністрації під дахом тимчасового міжнародного комітету. Розрахунок простий: знизити температуру на передовій до рівня, коли поповнення втрат стає економічно невиправданим.

Вузьке місце такого підходу – довіра. Російська сторона неодноразово використовувала паузи для перегрупування, тому Київ вимагатиме жорстких гарантій, аж до розміщення іноземних військових спостерігачів безпосередньо на ключових перехрестях. План неявно погоджується на це, коли згадує “багатонаціональні патрулі”, але уникає конкретики щодо мандату, що дає Москві простір для маневру. Фактично схема пропонує сторонам самим домовитися про деталі під тиском американського посередництва, яке може будь-якої миті зникнути.

Окремий рядок займає тактика “тижня тиші” з поетапною фіксацією результатів. Протягом семи днів планується повністю заборонити будь-які наступальні дії, одночасно запускаючи гуманітарні коридори для цивільних. Виконавчий механізм схожий на ті, що застосовувалися у Сирії, і його ефективність коливається від нуля до тимчасового перепочинку. Цей рубіж самий крихкий, бо кожна провокація здатна обнулити увесь календарний графік.

Економічні батоги і пряники

Фінансовий блок виписаний із сухою діловою логікою. Сполучені Штати обіцяють відкрити кран масштабної військово-технічної допомоги лише тоді, коли і Київ, і Москва зафіксують перші кроки назустріч. Ідея врізати санкції не одразу, а пакетами – щось на кшталт “швейцарського сиру”, де дірки з’являються поступово – виглядає привабливо для європейського бізнесу, який втомився від обмежень. Нафтогазові операції, продаж титану й алюмінію, доступ до страхових ринків Лондона – все це розкладено поетапно з перевірками кожного кварталу.

Києву дістається обіцянка безпрецедентного розширення виробництва боєприпасів на власних потужностях плюс гарантія відкритого неба для комерційних авіаперевезень з використанням страхових пулів під егідою США. Тут з’являється цікавий нюанс: частину цих витрат пропонується покрити за рахунок заморожених російських активів – питання, яке досі розколює європейських лідерів. План поводиться із цим спадком майстерно, перекладаючи фінальне рішення на спільну комісію G7.

Що бентежить, так це повна відсутність згадки про репарації чи бодай фонд відновлення, який би фінансувала Росія. Натомість акцент зроблено на стимулах: спрощення візового режиму для бізнесменів, повернення західних технологій у російський видобуток і поновлення авіасполучення. Виходить, що економічний блок намагається створити вигідний горизонт для Москви, але вимагає від Києва фактичного прийняття територіальних втрат як плату за вхід до цієї угоди.

Кремль сприймає це як слабкість

Щоб оцінити шанси на реалізацію, варто подивитися на документ очима російської сторони. Там бачать 28 пунктів, які прописували люди без глибокого занурення в московську бюрократичну кухню. Сильне бажання Вашингтона вийти з гри подається як підтвердження власної правоти: мовляв, треба лише дотиснути, доки Захід не запропонує прийнятні умови без жодного відступу. Пункт про 20-річний мораторій на НАТО сприймається не як поступка, а як відстрочене запрошення, яке колись усе одно активують. Тому Москва, імовірно, захоче не мораторію, а конституційної заборони на вступ, що автоматично зіштовхне план із тупиком.

Окремий біль – моніторингова місія на територіях, які Росія вже вважає своїми. Допустити туди спостерігачів без права вето означає розкрити реальний стан економіки та воєнних злочинів, чого Кремль не допустить. Схема із саудівським посередництвом виглядає хитро, проте Ер-Ріяд не має важелів тиску, достатніх для того, щоб змусити сторони тримати слово, коли ставки сягають сотень мільярдів доларів.

Навіть якщо уявити, що диво сталося і перший етап запрацював, залишаються структурні вади, які не виправити ані грішми, ані зброєю. З’являється цілий букет ризиків, що унеможливлюють довготривале дотримання угоди.

Ось що ставить хрест на реалізації плану:

• відсутність чіткого розкладу відповідальності за порушення перемир’я;
• невизначеність українського суспільства, яке не сприймає будь-яку фіксацію втрати територій;
• бажання Кремля використати паузу для відновлення військової промисловості;
• залежність виконання від персонального політичного графіка одного лідера;
• блокування будь-яких рішень Конгресом, де немає консенсусу щодо розморожування санкцій;
• провал попередніх Мінських угод, який зруйнував довіру до подібних документів;
• неузгодженість із Брюсселем, чиї лідери навряд чи захочуть ділити відповідальність за спірні компроміси;
• повне ігнорування думки країн Балтії та Польщі, які вбачають у такому плані майбутню небезпеку для себе.

Ці чинники не є дрібними зауваженнями, а радше фундаментальними перешкодами, що коріняться в самій природі нинішнього конфлікту.

Тримаючи в голові викладене вище, маємо справу не з готовою інструкцією, а з сирим політичним продуктом, розрахованим на медійний резонанс. Його автори намагалися об’єднати непосднуване: швидку перемогу на виборах і складний, багаторівневий мирний процес. У результаті вийшла багатошарова конструкція, де кожен пункт вимагає від сторін такого рівня довіри, якого на сьогодні не існує. Водночас документ цінний тим, що вперше так детально показує, як саме транзакційний підхід може виглядати в практичній площині. Навіть якщо жодна з тез не буде реалізована в початковому вигляді, їхній набір уже впливає на риторику дипломатів і змушує шукати альтернативні формули. Час покаже, чи перетвориться ця добірка з 28 пунктів на фундамент реальної угоди, або ж залишиться лише розділом у підручниках з історії втрачених можливостей.